Останнім часом це питання досить часто піднімається в засобах масової інформації, активно обговорюється серед населення і в органах державного та місцевого управління. При цьому полеміка на цю тему триває протягом усіх років незалежності України. Особливої ​​актуальності вона набула в останні роки, що безпосередньо пов’язано зі значним зростанням тарифів на газ, електроенергію і в кінцевому підсумку – на централізоване опалення. Однак, не дивлячись на тривале обговорення, однозначної відповіді це питання так і не знайшлось. Розглянемо питання уважніше.

Трохи історії

У радянські часи централізовані системи були, мабуть, єдиним і безальтернативним рішенням для опалення багатоквартирних житлових будинків у великих, середніх і малих містах, навіть у невеликих селищах і окремих селах. Низька вартість енергоресурсів і відносна простота технічних рішень подібних систем робили їх більш пріоритетними в порівнянні з індивідуальними системами опалення. Останні застосовувалися лише у виняткових випадках, зазвичай, при відсутності централізованих джерел теплової енергії, або значній відстані від них. Використовувалися в основному вбудовано-прибудовані котельні для опалення багатоквартирних будинків, або автономні котли для індивідуального житла. У сільській місцевості майже в усіх індивідуальних будинках використовувалося пічне опалення. В цілому по Україні близько 80% житла опалювалося за рахунок централізованих систем, а в найбільших і великих містах цей показник наближався до 100%.

Ситуація почала змінюватися після розпаду СРСР, коли в Україні стала відчуватися гостра нестача власних енергоресурсів, а їх вартість стала регулюватися ринковими принципами. Застарілі системи централізованого опалення, що дісталися нам у спадок, не могли адекватно реагувати на нові реалії без відповідної модернізації, впровадження нових енергоефективних технологій і, звичайно ж, величезних фінансових ресурсів, яких в той момент просто не було. Це зумовило пошук нових альтернативних рішень і як наслідок – розвиток індивідуальних систем опалення. Широке застосування в новому будівництві багатоквартирних будинків отримують так звані дахові котельні. Для опалення індивідуального житла і квартир в багатоповерхових будинках ринок пропонує величезний вибір автономних багатопаливних котлів з високим ККД, і населення починає їх активно застосовувати. Багато міст, особливо малі й навіть середні, відмовляються від централізованого опалення і переходять на індивідуальне. Централізовані системи стають обтяжливою спадщиною соціалістичного минулого і тримаються тільки за рахунок поточних, а в більшості випадків – аварійних ремонтів.

Сучасний стан централізованих систем

Таке ставлення до централізованого опалення не могло не позначитися на його сьогоднішньому стані. Застаріле теплогенеруюче обладнання, зношені тепломагістралі, розвідні тепломережі і головне – низькі теплотехнічні характеристики внутрішньобудинкових систем опалення та зовнішніх огороджувальних конструкцій існуючих житлових будинків призвели до величезних тепловтрат, які в 2-3 рази перевищують необхідну кількість теплової енергії на опалення житла. Не дивлячись на такий стан, в останні роки намітилася тенденція до зростання кількості житлових будинків, підключених до систем централізованого опалення. Після різкого падіння (у 1995 році близько 50%) в минулому році вже майже 70% житла опалювалося за рахунок централізованих систем. Здавалося б, парадоксальна ситуація, проте пояснюється вона досить просто. Вся справа в структурі тепловтрат в централізованих системах опалення.

Так на стадії теплогенерації втрачається 5-10% теплової енергії, при транспортуванні (навіть через дуже зношені тепломережі) близько 15%, в існуючих житлових будинках – на стадії кінцевого споживача – 80%, а іноді більше. Скоротивши тепловтрати в житлових будинках, а сучасні технології дозволяють це зробити, можна істотно скоротити кількість теплової енергії, необхідної для їх опалення. Відповідно зменшиться навантаження на населення у вигляді адекватного скорочення плати за опалення. В такому випадку централізовані системи стають більш ефективними й економічними. Саме таким шляхом пішла наша країна, почавши докорінну зміну державних будівельних норм в частині підвищення енергоефективності житлових будівель.

Нові будівельні норми стали адаптуватися до європейських вимог. Послідовно стали підвищуватися норми по теплотехнічних характеристиках огороджувальних конструкцій житлових будівель і сьогодні вони повністю відповідають європейським. Обов’язковою стала установка енергоефективного обладнання в житлових будинках – індивідуальних теплових пунктів з погодним регулюванням, систем поквартирного обліку і регулювання теплоспоживання тощо. Все це призвело до того, що нові житлові будинки та такі, де робиться реконструкція, стало економічно доцільно підключати до систем централізованого теплопостачання навіть не дивлячись на недосконалість і великі втрати при теплогенерації і транспортуванні тепла. Вони повністю компенсуються високою енергоефективністю будівель і критично не впливають на вартість послуг для населення. Цим в основному і пояснюється зростання частки житла, що підключається до систем централізованого теплопостачання в основному за рахунок нових і реконструйованих будівель.

Як за кордоном ставляться до централізованого теплопостачання

Після здобуття незалежності українські фахівці отримали широкі можливості для ознайомлення із зарубіжним досвідом, в тому числі з найбільш ефективними системами опалення житлових будинків. Цьому сприяли різноманітні програми надання технічної допомоги нашій країні, організація спеціалізованих ознайомчих поїздок, проведення науково-технічних конференцій і семінарів.

В основному завдяки цьому сьогодні можна з упевненістю констатувати, що ми досить добре знаємо досвід наших європейських сусідів. Головною його особливістю є економічна, технічна та екологічна обґрунтованість доцільності застосування тієї чи іншої системи опалення. З цією метою розроблена загальноєвропейська методика, що дозволяє оптимізувати такий вибір. Однак, перевага, як правило, віддається системам централізованого теплопостачання. На одному зі спільних заходів міністр будівництва Данії назвав системи централізованого теплопостачання національним надбанням кожної країни. Подібну характеристику можна почути і в Німеччині, Польщі, Швеції. Це багато в чому говорить про ставлення до таких систем в європейських країнах.

Таке ставлення до централізованого теплопостачання не випадково. Прагматичні європейці постійно працюють над вдосконаленням цих систем, завдяки чому мінімізували тепловтрати до рівня, що забезпечує їх економічну ефективність по відношенню до будь-яких інших систем опалення.

Переваги та недоліки різних систем опалення

Будь-яка з використовуваних систем опалення має як позитивні, так і негативні сторони. Основною перевагою автономних та індивідуальних систем є їх незалежність від теплопостачальника і можливість регулювання теплоспоживання на рівні будинку або окремої квартири. Разом з тим, споживачі, які застосовують такі системи, потрапляють в залежність від постачальників енергоресурсів (електроенергії і газу). Безумовно, подібна залежність не настільки екстремальна, як від теплопостачальників, але вона може надавати серйозні незручності у випадках перебоїв в постачанні енергоресурсів.

Другою істотною перевагою автономних та індивідуальних систем є їхня нібито економічність в порівнянні з централізованими системами опалення. В сьогоднішніх реаліях це дійсно так. Причина в різних цінах на газ для населення і промислових підприємств. Населення купує його за значно меншою ціною, ніж теплокомуненерго. Однак, коли ці ціни зрівняються (а це рано чи пізно станеться, оскільки наша країна йде шляхом євроінтеграції), централізовані системи опалення, навіть при їхньому сьогоднішньому стані, зможуть економічно конкурувати з автономними і в більшості випадків бути більш ефективними.

Але автономні й індивідуальні системи опалення мають ряд явних недоліків. Перш за все це пов’язано з наявністю в будинку і навіть в квартирі теплогенеруючого обладнання, яке вимагає дотримання особливих умов експлуатації та правил техніки безпеки. Їх недотримання може привести до серйозних і навіть фатальних наслідків. Не менш важливий і екологічний аспект використання подібних систем. Відпрацьовані гази від автономних та індивідуальних джерел викидаються безпосередньо на територію житлової забудови, забруднюючи навколишнє середовище, і без того забруднене вихлопними газами автотранспорту. Якщо комусь із читачів довелось побувати в Будапешті в зимовий час, то, напевно, він спостерігав незабутню картину – багатоповерхівки в тумані. Для опалення багатьох багатоповерхових будинків угорці використовують обігрівачі конверсійного типу, які встановлюються в кожній кімнаті квартири, а продукти згоряння виводяться через спеціальні вентиляційні отвори під кожним вікном будинку. Конденсуючись на холоді продукти згоряння перетворюються в отруйний туман і засмічують все в окрузі. Приблизно те саме можна спостерігати сьогодні в деяких містах України, що повністю відмовилися від централізованого теплопостачання.

На відміну від цього централізовані системи позбавлені подібних недоліків. Як правило, теплогенеруючі потужності (котельні, ТЕС) розташовуються на відокремлених майданчиках, мають відповідні санітарно-захисні зони і не роблять настільки згубного впливу на житлову забудову.

Основним же недоліком централізованих систем опалення є повна залежність від теплопостачальних організацій, а також відсутність можливості у більшості споживачів (зазвичай у будинках, побудованих до 2000 року) враховувати і регулювати своє теплоспоживання. Початок опалювального сезону залежить не від бажання квартировласників, а від рішення теплопостачальників або «команди згори». Відсутність поквартирних систем регулювання та обліку позбавляють споживачів можливості задавати бажаний тепловий комфорт в приміщеннях своїх квартир і точно фіксувати кількість використаної теплової енергії, а, отже, і справедливо платити за неї.

Організація обліку і регулювання на загальнобудинковому рівні дещо пом’якшує цю проблему, але кардинально її не вирішує. Установка загальнобудинкового лічильника дозволяє точно зафіксувати обсяг теплоспоживання будинку в цілому, але систему розподілу цього теплоспоживання між квартирами в багатоповерхівці навряд чи можна вважати справедливою. Розподіл здійснюється виходячи з площі або обсягу кожної квартири і абсолютно не враховує зусилля кожного конкретного квартировласника на економію теплової енергії.

Чи можна модернізувати існуючі системи централізованого теплопостачання?

Як показує досвід інших країн, яким довелося зіткнутися з подібними проблемами, відповідь на це питання однозначна: не просто можна, а необхідно. Сьогоднішні технології дозволяють кардинально змінити ситуацію і зробити системи енергоефективними і економічними. Заходів з модернізації систем централізованого теплопостачання досить багато, але серед них найбільш важливими є два напрямки: заміна застарілих теплових пунктів на сучасні індивідуальні теплопункти (ІТП) і організація поквартирного обліку і регулювання.

Сьогодні більшість старих існуючих багатоповерхових житлових будинків обладнані теплопунктами елеваторного типу, які служать для підготовки первинного теплоносія з високими параметрами по температурі і тиску для використання у внутрішньобудинковій мережі, де ці параметри повинні бути набагато нижче, а також для забезпечення циркуляції підготовленого теплоносія у внутрішньобудинковій мережі. Через свої конструкційні особливості гідроелеватор не може ефективно працювати за будь-яких змін параметрів у внутрішньобудинковій мережі, що неминуче відбувається при регулюванні теплоспоживання як на загальнобудинкових, так і поквартирних рівнях. Сучасні ІТП навпаки адаптовані до таких змін, завдяки насосній циркуляції, синхронізованій з будь-якими змінами параметрів у внутрішньобудинкових тепломережах. Більш того, в складі ІТП є автоматика регулювання теплоспоживання за погодними умовами. Як свідчить практика, одна лише заміна застарілого теплопункту на сучасний дозволяє на 30% скоротити споживання тепла будівлі.

Другим, не менш важливим заходом має бути організація поквартирного обліку та регулювання. Реалізація цього заходу усуває основний недолік централізованої системи опалення по відношенню до індивідуальних і автономних систем опалення, а також дає в руки квартировласників дієвий механізм реального теплозбереження. Існує думка, що організація поквартирного обліку і регулювання в будинках старої споруди досить складний і дорогий процес. Насправді це не зовсім так. Існує досить простий і не дуже витратний спосіб вирішення цієї проблеми. Досить встановити на кожному опалювальному приладі (радіаторі) радіаторні терморегулятори і так звані прилади-розподілювачі теплоспоживання.

Радіаторні терморегулятори, завдяки своїм конструкційним особливостям, будуть підтримувати в кожному приміщенні квартири температуру, задану за бажанням квартировласника. Іншими словами, кожен з них зможе регулювати своє теплоспоживання – задавати різну температуру в кожній конкретній кімнаті, знижувати її до обґрунтованого мінімуму на період відсутності мешканців у квартирі тощо. Таким чином кожен квартировласник отримує можливість оптимізувати споживання тепла і відповідно заощаджувати теплову енергію у своїй квартирі. Радіаторні терморегулятори вимагають монтажу і встановлюються на тепловому вводі в кожен опалювальний прилад.

Радіаторний терморегулятор

Прилади-розподільники призначені для визначення частки від загальнобудинкового теплоспоживання, яку взяв на себе опалювальний прилад, на якому встановлений цей розподільник. Знаючи показання всіх приладів-розподільників дому та загальнобудинкове споживання тепла, зовсім не складно визначити кількість теплової енергії, спожите кожною квартирою, тим більше, що для цього існують спеціальні програми, а показання приладів-розподільників можуть зчитуватися в дистанційному режимі без участі власників і будь-яких контролерів. Великою перевагою таких приладів є те, що вони не вимагають періодичної повірки, як, наприклад теплолічильники – в міру відпрацювання (а це близько 10 років) їх просто необхідно замінити на нові. Прилади-розподільники не потребують будь-якого монтажу – вони просто навішуються на опалювальні прилади.

Організація поквартирного обліку і регулювання дозволяє домогтися економії близька 20% теплової енергії, що йде на опалення квартири, а якщо квартировласник активно використовує можливості регулювання свого теплоспоживання, то цей відсоток може бути на багато вище. Таким чином, реалізація тільки цих двох заходів (заміна теплопункту і поквартирний облік і регулювання) дозволяють на половину скоротити споживання тепла будинком з усіма наслідками для мешканців у вигляді скорочення оплати за тепло.

Як зазначалося вище, термомодернізація внутрішньобудинкових опалювальних систем не обмежується наведеними заходами. Для будинків старої споруди доцільно провести промивку теплових мереж та опалювальних приладів, звільнити їх від різних забруднень, що нагромадилися за довгий час експлуатації. Слід також провести балансування внутрішньобудинкової опалювальної мережі. Розбалансованість внутрішньобудинкових мереж є досить поширеним недоліком для багатьох існуючих будівель. Наслідком чого є порушення рівномірного розподілу теплоносія з однаковими параметрами по всім опалювальним приладам в будівлі та в квартирах, розташованих ближче до теплового вводу в будівлю, – зайве тепло, а в більш віддалених – холодно. Як правило, відбувається подібне через несанкціоноване втручання самих же мешканців до внутрішньобудинкових мереж – встановлення додаткових секцій в радіатори, проведення опалення на утеплені балкони і лоджії. Балансування мереж здійснюється шляхом установки на всіх опалювальних стояках спеціальних балансувальних клапанів, які забезпечують подачу теплоносія з однаковими параметрами до всіх опалювальних приладів в будівлі й усувають так звані «перетопи» та «недотопи».

Виконання подібних заходів ще вище підніме енергетичну ефективність централізованих систем опалення та забезпечить істотну економію для їх користувачів. Ще більший ефект може бути отриманий у разі комплексної реалізації термомодернізаційних заходів, коли поряд з модернізацією внутрішньобудинкової системи опалення виконуються роботи по утепленню будівлі – утеплюються зовнішні огороджувальні конструкції, змінюються вікна і вхідні двері на енергоефективні. Комплексна термомодернізація дозволяє в рази знизити споживання тепла будівель і вийти на європейські норми. В такому випадку ні автономні, ні індивідуальні системи опалення не зможуть конкурувати з централізованими.

Значною мірою справедливість таких висновків підтверджується зростанням останнім часом частки житла, що підключається до систем централізованого теплопостачання. Адже забезпечується це зростання за рахунок підключення до них в основному нових багатоквартирних будинків, які будуються на основі нових енергоефективних будівельних норм, адаптованих до європейських вимог і всі заходи, про які йшла мова в даній статті, для них є обов’язковими.